Гібріс

Впасти у море твоє
й не знати
що це твоє море
Впасти
й відчути безкінечну морську хитавицю
Ти мій блакитний світ
в якім я воліла би плавати вічно
позаяк немає іншого шляху
як плавати в цьому морі
з татуйованим китом
на твоєму плечі.
Я не відаю інших земель
лиш цю бірюзову воду
яка кладе мою голову в твої руки
і кит тоді плаває в моїй плоті
і я була плоттю твоєї плоті
і ми були плодовим деревом
посадженим біля бурхливої річки
Мій коханий,
свічки палають в суботній вечір
Ми запалили вогонь
і кохалися у вечірньому сонці
на ложі твоєму
Я була наскрізь просякнута сонцем
і ти запевняв мене, що я справді просякнута сонцем.
І я завагітніла й стала китом
великим холодним
І в тиші німій ми були вже недоторканні,
але змогли народити цілий океан.
Зі збірки «Попелясті кити»

*

Між темних стінок тісної каюти
я чітко почула клич що лунав із незримої палуби
Там дихало море
й жива вода
капала з його голосу
І я не раз приходила до нього
щоб він читав мені
вірша
який складався тільки з одного рядка
Щоразу
коли я минала браму
до саду життя
хвилі трощили там кожну смерть
потойбіч саду
й цього вірша.
Зі збірки «Попелясті кити»
Авішаґ*

Я блукаю сьогодні ввечері у светрі що пам’ятає минуле століття;
незабаром він геть порветься, й Рочестер Міннесота стане спомином.

Та навіть якби це місто було розташоване тут же, через дорогу,
ти вже не той, хто лежав на своєму царському ложі, тамуючи подих
своєї душі, і я більше не зможу почути твій царственний голос,
принаймні не в светрі, який я придбала за долар втомленого кохання.

Я гадала, що зможу обняти своїми руками всю Армію порятунку,
але ти був холодний, отож я тихо лежала поруч; а відтак ти звелів мені встати із ложа,
доки медична сестра не помітила батька й доньку, які гріли
одне одного перед смертю.

***

Тепер це останнє тепло, яке я пізнала з тобою,
лежить у тіснім сповитку в шафі на верхній полиці,
Сніг розтанув у його шерстяному сувої.
Між двома рукавами з крамниці Армії порятунку
Ми чекали на звільнення, одначе воно залишилося в іншій шафі.
*Авішаґ – біблійний персонаж, єврейська дівчина, яка зігрівала своїм молодим тілом престарілого царя Давида (прим. перекладача)

Вулиця Нагалат Беньямін, 107

Ми йшли повз фасади будинків
Тісно обнявшись
На вузенькій вуличці дощ припинився й кожна людина й кожна собака вже віддалялися
У ті дні ми надихалися чарами фільмів про митців що відійшли у вічність
І не читали в газетах про вбивства й віднайдені трупи
Ми мешкали над крамницею спецій і теслярських знарядь
Де повсякчас вирувала торгівля
І той хто прагнув постійного місця для паркування авто карався на горло
Навіть о шостій ранку щойно на горизонті з’являлось холодне сонце
Ми поверталися до стіни й відчайдушно займались коханням
З усім необхідним для наших душ
Які ще не змовкли.
Переклав з англійської
Петро Рихло

מודעות פרסומת